ЧИТАЙ-Я

Бел Кауфман “Вгору сходами, що ведуть униз”

Читала вперше цю книгу онлайн, у російському перекладі. Зачепила усім: проблемами вчительства, системи освіти загалом, формою, влучністю спостережень. Чи це тільки за морями-океанами так? Далі без коментарів.

"Крадійка книжок" Зузак
Думати й не передумати! Читала в планшеті й робила закладки й примітки. Така собі полеміка-діалог з автором. Правда, планшет заснув, коли прокинеться зроблю скрин того, що особливо зачепило. А є над чим подумати! Додала матеріалу до статті "Крадійка книжок", започаткувала Вікіцитатник, щоб не загубити, пізніше запропонувати доповнити своїм учням, якщо за 1 урок зарубіжки щось встигну!
Акутагава Рюноске "В чаще"
О, Боже, цілих 6 років тому!
Забралась в самую чащу рассказа Акутагавы. Сначала всё пыталась выяснить: кто убийца? Потом мне интересен стал сам замысел рассказа. Что важно для  писателя? Почему он завёл читателя в самые дебри детектива? Нет, не это главное. Значит интересна психология японской женщины? Может, Акутагаву интересовали её поступки?  Ведь причиной всех происшествий была именно она. Нет, снова тупик. Человек, его психология - вот что интересовало писателя. В чём же истина? Думаю, прав Фрейд.  Эгоизм - вот что приводит человека в чащу. Жаль -  не всякий оттуда возвращается...



Крістіне Нестлінгер "Маргаритко, моя квітко"

Частина 2 тут


"Я, Шонік і Шпіцберген" Кузьма Скрябін. 
Сьогодні зустрілась із Кузьмою, його гумором, дивними словечками, шокуючою відкритістю, умінням бачити світ "по-скрябінськи", наче заглядаючи в себе самого. Ніколи, мабуть, більшість із нас не наважилась би так відкриватись, як це, граючись, робив Кузьма. Й тільки в останніх реченнях він, як різдвяний дарунок, розкриває красу свого внутрішнього світу, справжнього: "Перед очима відкрилася безкрайня пустеля такої невідомої краси, що нас не цікавило те, що буде відбуватися з нашою групою "Катастрофа" найближчі чотири дні. Собаки понесли нас, як у казці, і кожен відчув себе частиною мультіка "Сніжна королева", і прожив найближчі півгодини, вдихаючи морозне червневе повітря і не маючи змоги стерти зі свого обличчя трохи дурнувату, але дуже щасливу, посмішку"

33  Настав час зупинитись, озирнутись й запам’ятати

Так буде не завжди… Як часто цей вислів (не пам’ятаю чий, а це й неважливо!) допомагав піднятись й вижити після випробувань.

«Так» – це значить життя триває, зміни будуть, якби ти цього не хотів. «Так» – це значить, кожна мить варта уваги, такої більше не буде, буде вже інша, але не така.

«Буде» – існування людини настільки примхливе й не запрограмоване нами, що варто насолоджуватись кожною хвилиною, навіть, якщо вона болісна й зовсім не радує. Тому що у цій миті є щось, що ТАК більше не буде… Навіть, біль, страждання, які пізніше будуть здаватись лише забавкою у порівнянні з іншим болем чи радістю, чи присутністю-відсутністю близької людини.

 Слово «НЕ». Найстрашніше слово, яке нагадує про непостійність, мінливість, заперечення. Ніщо так не лякає, як це слово… Його значення людина розуміє тільки з роками. НЕ зможу, НЕ побачу, НЕ доторкнусь, НЕ вперше, НЕ зі мною…

«Завжди». Ніколи не кажи «завжди», тому що цього не може бути у реальності. Навіть, дощ та сніг, вітер чи сонце… Це теж не вічне. Так буде не завжди… Цінуймо те, що в нас є зараз: рідну оселю, червоні намистинки вишень, несолоні сльозинки на листі травинок, неосяжні небеса, неймовірний аромат сіна, тук-тук у viber ( діти на зв’язку!), лопотіння онуків, тепло такої близької людини, про яку за стільки років знаєш усе, але без неї життя – пустка… Цінуймо кожну мить з тими, хто віддав своє життя нам, тому що ТАК БУДЕ НЕ ЗАВЖДИ.

До наших сердець...

Василь Юрків

Мой дед в сорок пятом дошел до Берлина,
Отец мой с Донбасса, и русская – мать.
Рожден я в Союзе. И вдруг – Украина!
И нужно учиться ее понимать.
Всё было другим – потому интересным,
Мне слог и порядок здесь был незнаком.
Слова изучал я по сказкам и песням,
И мова мне стала вторым языком.
Поля колосились – и житом, и рожью,
Над ними, как прапор, цвела синева.
Мне пели Полтава, Донецк, Запорожье,
И Львов, и Хмельницкий дарили слова.
Хохлы с москалями тут жили едино –
Такой нам порядок был Господом дан.
И стало однажды, что в смуты годину
Мы против бандита пошли на Майдан.
Мы жгли и ломали, а после – чинили,
Мы стали с колен подниматься, как раз…
Но вдруг нас и предали, и очернили –
Назвали фашисты фашистами нас!
И взяв эту ложь оправданием странным,
Россия – мой корень, опора и дух,
Не дав зарастить нам кровавые раны ,
Предательски в спину ударила вдруг,
Куски отрывая – без анастезии!
И вот, презирая изменников рать,
Я, русский по крови – я против России,
Что хочет краину мою разорвать!
Меня называют фашистом с экрана,
И я – за Россию быть должен, скажи?
Я против – не русских, но против тирана,
Речей его сладких и мерзостной лжи!
За то, что хотели свободы и правды,
Мы стали врагами России? Ну вот,
Надеюсь, теперь вы действительно рады:
Я – русобандера, мутант-патриот!
Зашлите нам клоунов новую стаю –
Оправдывать нужно кровавый навет!
Я двадцать три года по-русски читаю,
И только «спасибі!» я слышал в ответ,
Но вам-то виднее, что русский в опале,
Что Пушкина сборники жгут на костре.
Вот только не мы на Россию напали:
Россия свинью подложила сестре!
Но каждый из тех, кто заваривал кашу –
Скорей закатайте обратно губу,
И вон с Украины! А «вежливость» вашу
Засуньте себе вместе с газом в трубу.
Ах, карлик, ты думал, получишь на блюдце
Козачий наш край в этой подлой борьбе?
Но русские!!!! русские!!!!, знай,!!! - не сдаются!!!
И мы не сдадим Украину тебе.!!!

Николай Колодезный, 07 июль 2014

Милорад Павич "Веджвудський чайний сервіз"

З насолодою прочитала невеличке, на перший погляд, оповідання. Павич розсипав, наче коралі, по всьому тексті коди для розгадування. Мабуть, історики зразу їх зібрали у сяюче намисто. Якщо ж не все було зрозуміло, то у останньому абзаці у 2 словах можна знайти майже всі відповіді. А ще є простір для інтерпретації...

http://re-un-er.livejournal.com/562942.html